УКРАЇНА (2011) 

РЕЗЮМЕ

            

Україна є республікою з президентсько-парламентською формою правління. Конституція передбачає, що президент обирається шляхом прямого голосування, прем’єр-міністр призначається президентом за згодою парламенту, а парламент (Верховна Рада) є однопалатним. Нещодавні зміни до Конституції посилили повноваження президента за рахунок інших гілок влади. Віктор Янукович вступив на посаду в лютому 2010 року після двох турів голосування, які відповідали міжнародним стандартам щодо демократичних виборів. Силові відомства в цілому були підзвітні цивільній владі.

Найбільш серйозною подією у сфері прав людини у цьому році було політично вмотивоване затримання, судовий розгляд справи та засудження колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко поряд з вибірковим переслідуванням інших високопоставлених членів її уряду. Другою найбільш важливою проблемою були заходи органів влади щодо обмеження свободи мирних зборів. Під політичним тиском суди відмовляли у дозволах на проведення переважної більшості акцій протесту, під час яких піддавали критиці владу. Щодо тих протестів, проведення яких було схвалено, надмірна присутність міліції знеохотила участь протестантів, а їхні дії були обмежені і відстежувались владою. Третьою основною проблемою було збільшення тиску влади на незалежні засоби масової інформації, що призвело до конфліктів між власниками засобів масової інформації і журналістами та до самоцензури.

До інших серйозних проблем належали: зловживання міліції та смерть осіб, що перебували під вартою, побиття і тортури затриманих і ув’язнених, а також неефективна, корумпована судова система. Крім того, повідомлялось про такі проблеми: жорсткі умови утримання у в’язницях і місцях утримання під вартою, свавільні і тривалі досудові затримання, тиск з боку влади на неурядові організації (НУО) і широко поширена корупція у всіх гілках влади. До соціальних проблем належали: насильство щодо жінок, торгівля людьми, напади на ґрунті ксенофобії і злочини на ґрунті ненависті, суспільна дискримінація, переслідування і напади на представників релігійних і етнічних меншин.

Загалом, влада не притягала до відповідальності співробітників силових відомств, які вчинили зловживання, особливо, щодо етнічних меншин і ув’язнених.

Випадки притягнення до відповідальності за корупцію, які часто мали місце, нерідко піддавалися критики як вибіркові. Безкарність була проблемою у всіх органах влади.

Розділ 1. Повага до недоторканності особи, включаючи свободу від:

a. Свавільного або незаконного позбавлення життя  

Не було повідомлень про те, що органи влади чи їхні представники вчинили будь-які політично вмотивовані вбивства.

За даними Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів, 35 смертей були пов`язані з незаконними діями або недбалістю представників влади. Серед цих загиблих – особи, які померли під вартою в міліції або невдовзі після звільнення з-під варти.

4 квітня влада заарештувала трьох співробітників міліції у зв’язку зі звинуваченням у побитті жителя Харкова Євгена Звенигородського. Згідно з повідомленням у виданні «Газета по-українськи», міліція затримала Звенигородського 30 березня. Він був побитий під час перебування під вартою, залишений під відділенням міліції і пізніше помер у лікарні від отриманих ушкоджень. Сержанту міліції було висунуто обвинувачення у побитті та перевищенні повноважень. Двом старшим співробітникам міліції було пред’явлено обвинувачення у тому, що вони не вжили заходів, аби запобігти побиттю, не забезпечили надання медичної допомоги і перевищили свої повноваження. Станом на кінець року судовий процес над ними продовжувався.

24 березня Генеральна прокуратура пред’явила обвинувачення колишньому президенту Леоніду Кучмі у перевищенні влади та службових повноважень, яке, як стверджувалось, призвело в 2000 році до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, що проводив журналістські розслідування. 7 липня Печерський районний суд в Києві розпочав суд над Олексієм Пукачем, колишнім високопосадовцем у Міністерстві внутрішніх справ. За даними органів влади, Пукач зізнався у тому, що він задушив Гонгадзе та відрізав йому голову. Колегія суддів призначила закрите судове засідання і відхилила повторні клопотання обвинувачення про відкриття слухання. В серпні засоби масової інформації повідомили про те, що Пукач звинуватив Кучму, потім голову парламенту Володимира Литвина і колишнього заступника міністра внутрішніх справ Миколу Джигу у змові з метою вбивства Гонгадзе. У грудні суд відхилив звинувачення проти Кучми, пославшись на рішення Конституційного Суду про те, що докази проти нього були отримані з порушеннями. Станом на кінець року, справа проти Пукача продовжувалась.

20 квітня Дніпровський районний суд засудив колишнього народного депутата Віктора Лозінського до 15 років позбавлення волі за причетність до загибелі Валерія Олійника в 2009 році. За даними міліції, Лозінський і два інші місцеві чиновники переслідували Олійника в лісистій місцевості, де вони напали на нього, зламали йому ногу і вистрілили у нього кілька разів. Лозінський оскаржив рішення суду. Крім того, суд також засудив двох співучасників у вбивстві. Один з них отримав дев’ять років позбавлення волі, а другий – п’ять років умовно.

23 грудня районний суд надав амністію співробітнику міліції, якого було визнано винним в недбалості і перевищенні службових повноважень в травні 2010 року у зв’язку зі смертю під вартою Ігоря Індила, студента університету. Станом на кінець року суд над другим співробітником міліції, якому було пред’явлено обвинувачення у цій справі, продовжувався. Сім’я Індила стверджувала, що співробітники міліції побили студента і не забезпечили надання медичної допомоги.

b. Зникнення Повідомлень про політично вмотивовані зникнення не надходило.

c. Катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження чи покарання Конституція і законодавство забороняють таку практику, однак, надходили повідомлення про те, що міліція продовжувала застосовувати жорстоке поводження і катування до осіб, які перебували під вартою. Наприклад, Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), коаліція правозахисних організацій повідомила, що протягом року вона отримала 240 скарг на катування і жорстоке поводження.

17 серпня співробітники міліції, як стверджувалось, затримали і жорстоко поводились з черкаським юристом Дмитром Карпенком. За словами Карпенка, співробітники міліції надягли йому наручники, катували і били його протягом години в машині міліції після суперечки з міліціонерами щодо звільнення його підзахисного з-під варти. Карпенко повідомив про інцидент в прокуратуру Черкас. 30 серпня прокурор Черкас пред’явив обвинувачення Карпенку в опорі під час арешту і нанесенні травм співробітникам міліції. 13 вересня міський суд відхилив звинувачення, але в листопаді прокуратура Кіровоградської області висунула ті самі обвинувачення Карпенку. 30 грудня Ленінський районний суд Кіровограда відхилив звинувачення.

8 грудня судові чиновники провели 14-годинне слухання у камері слідчого ізолятора колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Її адвокат повідомив, що вона залишалась прикутою до ліжка протягом всього розгляду, і що влада відмовилася забезпечити її належне медичне лікування.

За словами Ніни Карпачової, уповноваженого з прав людини, проведення слухань у камері Тимошенко було порушенням закону і «грубим порушенням» Європейської конвенції з прав людини. Проте, Державна пенітенціарна служба повідомила, що у 2010-2011 роках в місцях попереднього ув’язнення було проведено 270 виїзних судових засідань.

Закон не забороняє використання в якості доказу заяв, що зроблені обвинуваченими і свідками під примусом. Повідомлялось про те, що співробітники міліції надмірно покладалися на такі зізнання для вирішення справ у зв’язку з браком підготовки та обладнання для того, щоб належним чином збирати докази під час розслідування. Неефективна система розслідування скарг на зловживання і відсутність доступу до адвокатів і лікарів перешкоджала зусиллям з припинення міліцейського свавілля.

У доповіді 2009 року Робоча група ООН з питань свавільних затримань висловила значне занепокоєння за результатами моніторингового візиту до 21 закладу у восьми містах у 2008 році. Серед них були «численні, послідовні і часто такі, що заслуговують на довіру, повідомлення з різних джерел … щодо зізнань, отриманих за допомогою катувань» від осіб, затриманих міліцією. Робоча група також відзначила низьку кількість обвинувачень, пред’явлених Генеральною прокуратурою посадовим особам, навіть за наявності обґрунтованих звинувачень щодо незаконних методів отримання доказів. З приблизно 100 000 таких скарг, зареєстрованих в 2008 році, Генеральна прокуратура розглянула 30 як порушення. За даними Робочої групи, «повсюдно панує безкарність винуватців у жорстокому поводженні».

Хоча влада визнала доповідь ООН, вона не надала відповідь по суті про те, як виправити проблеми і зловживання. В кінці 2011 року НУО «Донецький

Меморіал» опублікувала доповідь про умови у місцях позбавлення волі. Організація відзначила «невиправдано високий» рівень застосування запобіжного захисту – взяття під варту і широко поширену корупцію серед тюремного персоналу. У доповіді був зроблений висновок щодо відсутності суттєвого прогресу у сфері дотримання прав ув’язнених протягом 2010 та першої половини 2011 року.

Засоби масової інформації повідомляли про кілька випадків жорстокого поводження з боку міліції. Наприклад, 7 квітня «Газета по-українськи» повідомила, що в березні співробітники міліції Могилів-Подільського району Вінницької області зупинили Фірдовсі Сафарова, місцевого жителя азербайджанського походження. За словами Сафарова, співробітники міліції робили расистські коментарі, надягли на нього наручники і побили його. Пізніше він був госпіталізований зі струсом мозку. Міліція заявила, що Сафаров відмовився показати документи на транспортний засіб і вчинив опір при арешті. 2 серпня Вінницька обласна прокуратура порушила кримінальну справу стосовно цих співробітників за зловживання владою. Станом на кінець року слідство у справі тривало. Протягом року влада притягла до відповідальності 92 працівники міліції за обвинуваченням у зловживанні владою щодо осіб під вартою.

В листопаді Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) повідомила, що невідомі особи скоїли напад, побили і застосували силу до Андрія Федосова, активіста, що розслідував стан прав осіб з інвалідністю і викрив погані житлові умови та жорстоке поводження в психіатричних лікарнях Криму. Федосов підтвердив повідомлення про напад і виїхав з країни за допомогою правозахисних організацій. В грудні він попросив притулку у Франції. Перед цим організації «HumanRightsWatch» і «Міжнародна Амністія» висловлювали занепокоєння щодо Федосова, пов’язуючи напади на нього з його роботою активіста.

«Дідівщина» і насильство продовжували бути проблемою у збройних силах. За даними Державної судової адміністрації, протягом перших шести місяців цього року були винесені 107 обвинувальних вироків, пов’язаних з дідівщиною. Генеральна прокуратура підтвердила, що протягом року 239 військовослужбовців були засуджені за дідівщину і 132 кримінальні справи за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями були направлені в суди.

Умови утримання у в’язницях і СІЗО  

Умови утримання у в’язницях і СІЗО залишалися поганими. Переповненість, жорстоке поводження, невідповідні санітарні умови та брак належного освітлення, їжі і медичної допомоги залишалися постійними проблемами, хоча ув’язнені мали певний доступ до питної води. Влада дозволяла незалежним спостерігачам з прав людини проводити моніторингові візити, і декілька візитів відбулися протягом року.

Станом на кінець року згідно з останніми наявними статистичними даними Державної пенітенціарної служби (ДПтС), в закладах служби перебувало 154 029 осіб, 37 632 з яких перебували у слідчих ізоляторах. Близько 9480 були жінки, а 2092 були неповнолітніми. Протягом року 1169 осіб померли під час перебування під вартою; з цих смертей 60 було в результаті самогубств і чотири – в результаті вбивства.

За даними Міністерства внутрішніх справ, близько 235 000 осіб утримувалися в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ протягом перших 11 місяців цього року. Міністерство підтвердило 22 смерті в цих установах, з них 11, як повідомлялося, в результаті самогубства та 11 у зв’язку з хворобою.

Умови утримання в ізоляторах тимчасового тримання та слідчих ізоляторах ДПтС були жорсткішими, ніж в місцях позбавлення волі загального та середнього режиму. Останні були часто переповнені і не мали адекватних санітарних умов та медичних установ. Станом на кінець року за даними ДПтС, у слідчих ізоляторах перебували 228 осіб, засуджених до довічного ув’язнення.

Переповненість в’язниць та слідчих ізоляторів продовжила залишатись проблемою. Наприклад, станом на вересень в Лук`янівському слідчому ізоляторі міста Києва, розрахованому на 2850 осіб, утримувалося 3899 осіб. В результаті, 1049 затриманих були змушені спати на підлозі або почергово використовувати спальні місця з сусідами по камері.

Згідно зі звітом Генеральної прокуратури, оприлюдненим в грудні 2010 року, умови утримання в слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби в Криму, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській областях і в місті Києві були особливо тяжкими у зв’язку з переповненням. Закон встановлює середню площу для ув’язнених у розмірі 2,5 квадратних метрів. За даними ДПтС, на кінець року 37 632 затриманих утримувались в приміщеннях, що розраховані на 34 817 осіб, в результаті чого фактична середня площа на одного затриманого була 2,3 квадратних метри.

Станом на кінець року, приблизно 4052 особи, які перебували під вартою, хворіли на туберкульоз, відповідно до даних ДПтС. У туберкульозних лікарнях, підпорядкованих ДПтС, 42 відсотки пацієнтів були невиліковно хворі на туберкульоз, а 44 відсотки були невиліковно хворі на СНІД, за останніми наявними статистичними даними. Пенітенціарна служба визнала, що туберкульоз був широко поширеною проблемою через погані умови і недостатність медичних ресурсів для діагностики і лікування інфікованих туберкульозом осіб у слідчих ізоляторах.

Кримінально-виконавчий кодекс забороняє расову, етнічну, релігійну та інші види дискримінації щодо ув’язнених в пенітенціарних установах і передбачає, що певні особи можуть відвідувати в’язниці без спеціального дозволу, у тому числі міністр юстиції, представники Європейського комітету з питань запобігання катуванням (КЗК) та члени спостережних комісій, які здійснюють громадський контроль за умовами утримання у в’язницях.

Ув’язненим в цілому було дозволено приймати відвідувачів і дотримуватись релігійних обрядів, хоча ті, хто відбував дисциплінарне покарання, не могли приймати відвідувачів. Ув’язнені і затримані також могли подати скаргу омбудсмену на умови утримання під вартою, але правозахисні організації відзначали, що тюремний персонал продовжував піддавати цензурі або перешкоджати поданню скарг. За законом прокурор і омбудсмен повинні були розкривати імена в’язнів, які подали скарги, співробітникам пенітенціарної служби та органів внутрішніх справ.

Протягом року влада дозволяла проводити незалежний моніторинг умов утримання у в’язницях і слідчих ізоляторах вітчизняним та міжнародним правозахисним групам. За словами вітчизняних активістів із захисту прав людини, моніторинг проводився рідко і був зосереджений головним чином на наданні соціальних послуг ув’язненим. Не було точних даних про кількість проведених візитів. З 29 листопада по 6 грудня делегація КЗК здійснила спеціальний візит для перегляду умов утримання осіб у закладах Києва, Харкова і в інших слідчих ізоляторах міліції. Делегація також вивчила ситуацію з медичною допомогою, що надавалась деяким ув’язненим в Києві, в тому числі колишньому в.о. міністра оборони Валерію Іващенку, екс-міністру внутрішніх справ Юрію Луценку і колишньому прем’єр-міністру Юлії Тимошенко.

Також в листопаді Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) опублікував свою доповідь про відвідування у вересні 2009 року місць утримання під вартою в Києві, Дніпропетровську і Луганську. У доповіді наголошувалось, що кількість і системність тверджень, які почула делегація, «вказують на те, що методи жорстокого поводження і катувань продовжують безкарно застосовуватися працівниками органів внутрішніх справ».

Крім того, в доповіді було відзначено брак прогресу у забезпеченні затриманим доступу до адвокатів перед допитами представниками влади і зроблено висновок про те, що співробітники органів внутрішніх справ здійснювали тиск на багатьох затриманих, щоб ті підписали заяви про відмову від свого права на адвоката.

d. Свавільного арешту або затримання  

Конституція і законодавство забороняють свавільні арешти і затримання, проте на практиці серйозні проблеми залишилися.

Роль міліції та органів державної безпеки

Міністерство внутрішніх справ відповідає за підтримання внутрішнього порядку і безпеки, підпорядковується безпосередньо президенту і контролює міліцію та працівників інших правоохоронних органів. Служба безпеки України (СБУ) несе відповідальність за державну безпеку, невійськову розвідку і контррозвідку. Вона теж підпорядковується безпосередньо президенту. Державна податкова адміністрація, яка здійснює правоохоронні повноваження через податкову міліцію, підзвітна як президенту, так і кабінету міністрів.

Закон передбачає цивільний контроль над збройними силами та правоохоронними органами і уповноважує членів парламенту на проведення розслідувань та слухань з питань національної безпеки і оборони. Уповноважений з прав людини парламенту також має право здійснювати розслідування щодо відповідної діяльності силових структур. Були повідомлення, що МВС і СБУ часом діяли безкарно і, як виглядало, діяли з метою просування політичних інтересів адміністрації президента. За даними Генеральної прокуратури, протягом року щодо міліції було порушено 72 кримінальні справи про катування або нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження, а 91 справа щодо 174 співробітників правоохоронних органів була направлена в суд.

За даними Міністерства внутрішніх справ, протягом року було порушено 575 кримінальних справ проти співробітників міліції. З них 166 були пов’язані із зловживанням службовим становищем або владою. Інші обвинувачення включали 98 випадків перевищення влади, 17 випадків підроблення, 33 випадки недбалості і 61 випадок хабарництва, а також 200 справ, пов’язаних з іншими порушеннями. За даними Генеральної прокуратури, протягом року за катування і нелюдське поводження були засуджені 127 співробітників правоохоронних органів.

У жовтні 2010 року доповідачі Парламентської асамблеї Ради Європи висловили стурбованість з приводу достовірних повідомлень про моніторинг громадянського суспільства з боку СБУ та зазначили, що вони отримали численні повідомлення, часто обґрунтовані і достовірні, про тиск з боку СБУ на журналістів, політиків та активістів громадянського суспільства або осіб чи підприємств, пов’язаних із ними.

У липні НУО «Фундація регіональних ініціатив» повідомила, що співробітник СБУ зв’язався з одним з активістів організації в Житомирі і вимагав зустрічі для обговорення діяльності фундації, яка стосувалася організації акцій протесту проти закону про вищу освіту. У листопаді з’явилися додаткові повідомлення про спостереження СБУ за громадськими групами за межами Києва. За повідомленнями, деякі співробітники СБУ брали участь у зібраннях для збору інформації про діяльність конкретних осіб, в той час як інші зв’язувалися з активістами і розпитували про подробиці їхньої політичної приналежності і роботи.

Процедури арешту та поводження із затриманими

За законом влада може затримати підозрюваного протягом трьох днів без ордера на арешт, після чого повинен бути виданий ордер на арешт. Суди можуть продовжити утримання під вартою без ордера на арешт ще на 10 днів і продовжувати на термін до 18 місяців. Закон дозволяє громадянам оскаржувати арешт в суді або в прокуратурі. Закон вимагає, щоб затримані особи були проінформовані про свої права і щоб посадові особи одразу повідомляли про арешт членам сім’ї затриманого; проте, на практиці міліція часто не дотримувалась процедур, передбачених законом.

Закон передбачає, що малозабезпеченим затриманим безкоштовно має надаватися адвокат з моменту затримання або з дня пред’явлення обвинувачення. Однак на практиці цього часто не відбувалося через брак адвокатів або через те, що адвокати відмовлялися представляти малозабезпечених клієнтів, посилаючись на низьку оплату їхніх послуг за рахунок держави.

Закон передбачає порядок внесення застави, але вона застосовувалась рідко. Багато обвинувачених не могли заплатити призначену суму застави. Були випадки, коли суди застосовували підписку про невиїзд в якості альтернативи досудовому ув’язненню. Однак здебільшого суди надавали перевагу запобіжному заходу у вигляді досудового утримання під вартою.

Свавільні арешти: Повідомлялось, що влада продовжувала проводити свавільні арешти, зокрема для вилучення доказів, які могли б бути використані проти затриманих. Фіксувалися повідомлення про несанкціоновані арешти, а міліція деколи не вела облік або не реєструвала затриманих підозрюваних. Крім того, суди часто продовжували термін утримання, щоб надати міліції більше часу для отримання зізнань.

5 серпня під час судового розгляду справи за звинуваченням у зловживанні службовим становищем і перевищенні владних повноважень, колишня прем’єр-міністр Тимошенко була арештована за начебто ухилення від розслідування і порушення процедури судового розгляду. Вона залишалася під вартою протягом усього судового процесу на тій підставі, що на волі вона б перешкоджала судовому розслідуванню. За даними вітчизняних та міжнародних правових аналітиків, затримання Тимошенко було невиправданим і непропорційним до звинувачень. Незважаючи на погіршення стану її здоров’я, суд відхилив неодноразові клопотання про звільнення під заставу, і вона залишалася під вартою до її засудження 11 жовтня. 23 грудня апеляційний суд залишив в силі вирок Тимошенко, за яким вона була засуджена до семи років позбавлення волі.

Досудове затримання: Тривале досудове тримання під вартою залишалося серйозною проблемою. Частими були випадки тримання у слідчих ізоляторах протягом місяців, а деколи й років.

У 2009 році у доповіді Робочої групи ООН з питань свавільних затримань було відзначено ряд проблем, пов’язаних з практикою затримань в країні, серед яких були: продовження практики затримання на досудовому етапі осіб, які підозрюються у скоєнні нетяжких злочинів; відчутний брак незалежного та ефективного контролю з боку судових органів під час тримання під вартою; існування незаконних обмежень для затриманих на етапі досудового слідства – наприклад, заборони спілкування з сім’ями та отримання медичного лікування до початку судового процесу.

У грудні 2010 року міліція затримала колишнього міністра внутрішніх справ Луценка за звинуваченням в нецільовому використанні коштів і зловживанні службовим становищем. Його захисники неодноразово подавали клопотання, щоб звільнити його під заставу у зв’язку із поганим станом здоров’я, але клопотання були відхилені. Строк його утримання під вартою був продовжений кілька разів до початку судового розгляду його справи 27 травня.

Колишній виконуючий обов’язки міністра оборони Валерій Іващенко був затриманий в серпні 2010 року за звинуваченням у перевищенні посадових повноважень і зловживанні службовим становищем у зв’язку з наданням дозволу на реорганізацію Феодосійського судномеханічного заводу в Криму. Суд над ним почався в листопаді 2010 року і тривав станом на кінець року.

e. Відмови у справедливому публічному судовому процесі  

Конституція передбачає незалежну судову владу, проте, на практиці судова система залишалася предметом політичного тиску та корупції, була неефективною і не мала суспільної довіри. В деяких випадках результати судових розглядів виглядали визначеними заздалегідь.

За даними вітчизняних та міжнародних правових експертів, наступні особи стали жертвами політично вмотивованих переслідувань і були позбавлені права на справедливий і відкритий судовий розгляд: колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, колишній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, колишній в.о. міністра оборони Валерій Іващенко, колишній голова митної служби Анатолій Макаренко та інші.

Право на справедливий суд обмежувалося надмірною тривалістю судових розглядів, особливо в адміністративних судах, а також політичним тиском на суддів, недостатнім фінансуванням судів, браком кваліфікованої юридичної допомоги обвинуваченим і нездатністю судів забезпечити виконання рішень. Судді також продовжували скаржитися на тиск з боку високопоставлених політиків, які домагалися прийняття неправомірних рішень у справах.

Всі суди, крім Верховного суду, фінансувались за рахунок Державної судової адміністрації, яка також відповідала за кадрове забезпечення судів. Міністерства юстиції та освіти були відповідальними за підготовку суддів.

Процедури судового розгляду

Конституція містить положення щодо права на справедливий судовий розгляд, включаючи право підозрюваних або свідків відмовитися давати свідчення проти себе або своїх родичів. Однак ці права були обмежені на практиці через відсутність відповідних законодавчих актів, внаслідок чого система кримінальної юстиції залишилася практично без змін з радянських часів. Хоча закон передбачає презумпцію невинуватості обвинувачених, тенденція судів застосовувати досудове затримання обвинувачених і 0,2 відсотки виправдувальних вироків ставили під сумнів цю презумпцію.

Конституція передбачає суд присяжних, але суд присяжних не був створений.

Більшість справ вирішуються суддями одноосібно, хоча судові справи за звинуваченнями, щодо яких закон передбачає довічне ув’язнення (максимальна міра покарання в системі кримінального правосуддя) слухалися двома суддями та трьома народними засідателями (судові асесори з певним рівнем юридичної підготовки).

За законом судовий розгляд повинен початися не пізніше, ніж через три тижні після пред’явлення кримінального обвинувачення. Тим не менш, через перевантаженість судової системи ця вимога рідко виконувалась і часто минали місяці, перш ніж обвинувачений поставав перед судом, а у складних випадках це займало ще більше часу.

За законом обвинувачений може проконсультуватися з юристом віч-на-віч, проте правозахисні групи повідомляли, що чиновники іноді стежили за зустрічами адвокатів та їхніх клієнтів. Закон також вимагає, щоб всім обвинуваченим безкоштовно надавався захисник, але такий захисник часто був недоступний. Обвинувачені мають право задавати питання свідкам, представляти свої докази і свідків, а також мати доступ до доказів, які має державний обвинувач. Ці права були неодноразово порушені під час судового розгляду у справах колишнього прем’єр-міністра Тимошенко і колишнього міністра внутрішніх справ Луценка.

Матеріали слідства повинні містити підписані документи, які підтверджують, що обвинувачені були проінформовані про висунуті проти них обвинувачення, про їхнє право на адвоката за рахунок держави та про право не свідчити проти себе чи своїх родичів. Хоча закон вимагає, щоб судові процеси були відкритими, розмір судових приміщень часто був обмежений, і представникам засобів масової інформації деколи забороняли спостерігати за ходом судових засідань.

Закон передбачає процес апеляції. Апеляційний суд може скасувати обвинувальний вирок або призначити новий розгляд, якщо деякі документи, підписані обвинуваченим, відсутні в матеріалах справи. Однак посадові особи іноді вдавались до усного і фізичного тиску на обвинувачених, щоб змусити їх підписати копії відсутніх документів і запобігти скасуванню вироку або передачі справи на новий судовий розгляд.

Політичні в’язні і затримані

Влада вибірково затримувала і притягала до відповідальності членів політичної опозиції.

14 січня Чехія надала політичний притулок колишньому міністру економіки Богдану Данилишину, який був звинувачений у зловживанні службовим становищем і розтраті близько 14 млн. гривень ($ 1,75 млн. доларів). Перед цим, чеська влада затримала Данилишина в Празі в жовтні 2010 року у відповідь на запит про екстрадицію з боку України.

В період з серпня по грудень 2010 року генеральна прокуратура пред’явила колишньому прем’єр-міністру Юлії Тимошенко, колишньому міністру внутрішніх справ Луценку і шістьом інших високопоставленим членам уряду Тимошенко обвинувачення у зловживанні посадовими повноваженнями і нецільовому використанні державних коштів. З часу, коли Президент Янукович прийшов до влади, обвинувачення були пред’явлені 13 високопосадовцям уряду Тимошенко: Тимошенко, чотирьом міністрам, п’ятьом заступникам міністрів, двом головам агентств і голові газової монополії держави. На думку багатьох вітчизняних і зарубіжних спостерігачів та урядів, зазначені випадки переслідування були політично вмотивованими.

4