Народному депутату України

                                                   Продан О.П.

                                                    Богуна Андрія Ігоровича

                            Звернення

28.01.2016 року  я звернувся у відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції міста Києва із заявою та виконавчим листом №607/20760/14-ц від 15.06.2015 року,виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про стягнення з Кропиви Владислава Володимировича на мою користь коштів в сумі 41466,95 грн. основного боргу та 414,67 грн. судового збору згідно ст.20 Закону України «Про виконавче провадження» , оскільки виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем знаходження його майна. Згідно даних системи електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ) 29.01.2016 року відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва на відкритих торгах був реалізований автомобіль «Мерседес-бенц» державний номерний знак ВО 2200 АІ, 2007 року випуску, лот № 120129(уцінено лот №108510), який належить саме Кропиві В.В.  Тобто в даному випадку моє звернення відповідало ст.20 вищезазначеного Закону України і було   абсолютно законним. Проте державний виконавець  Дніпровського РУЮ Мироненко Н.М. 05.02.2016 року в телефонній розмові повідомила, що по моїй заяві буде відмова, оскільки я звернувся не за адресою. Інших аргументів мені приведено не було, з чого виникає припущення, що даний працівник  ДВС не є  достатньо компетентним або зацікавлений у не поверненні боргів іншим законним стягувачам, тобто  вчиняє кримінально-корупційне правопорушення, яке полягає  в наступному:  мешканець Тернопільської області Кропива В.В. близько 3-х років переховується від позичальників (боргів декілька десятків мільйонів гривень) та слідства ( стосовно нього відкрито 5!!! кримінальних проваджень за шахрайство в особливо великих розмірах), все його майно арештоване, проте ще не все знайдене та вилучене. В нашому випадку можлива його змова з окремими представниками ДВС щодо реалізації його арештованого автомобіля  по  виконавчому  провадженні №34959160 від 21.08.2013 року, зареєстрованому відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва, тобто в іншій області, лише по одному провадженню та на невелику суму (хоча цей автомобіль арештований ще по 7-ми виконавчих провадженнях в інших містах України ). Залишок коштів після реалізації майна та виплати боргу в даному випадку повертається боржнику Кропиві В.В., за виключенням «винагороди» окремим посадовцям, причетним до цієї  «схеми». Інших законних стягувачів   боргів «зацікавлені» працівники ДВС до розподілу коштів по надуманим причинам не допускають.   Такі «схеми» практикують у державній  виконавчій службі протягом багатьох років і ,як бачимо, ніякі реформи в галузі їх не відміняють.

Виходячи з вищенаведеного, прошу Вас втрутитись в дану ситуацію,  сприяти  у проведенні об’єктивної перевірки наведених фактів та виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження».

 

 

10.02.2016                                                                 А.І. Богун

 

 Додатки:

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2015Справа №607/20760/14-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

 

- головуючої судді           Черніцької І.М.

           – за участю секретаря       Круцько О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, пені, індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов’язання та трьох процентів річних,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 22.06.2012 року розмірі 10 000 грн., за договором позики від 01.07.2012року розмірі 5700грн., за договором позики від 23.08.2012 року розмірі 16 500 грн., що разом становить 32200грн., інфляційних втрат у розмірі 7084 грн., трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 2157,68 грн. та пені у розмірі 2381,91 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 22.06.2012року позичив ОСОБА_2 кошти в розмірі 10000 грн., які останній зобов’язувався повернути до 01.08.2012 року; 01.07.2012року позичив ОСОБА_2 кошти в розмірі 5700 грн., які останній зобов’язувався повернути до 01.07.2012 року; 23.08.2012року позичив ОСОБА_2 кошти в розмірі 16500грн., які останній зобов’язувався повернути до 16.11.2012 року;

Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку коштів не повертає, просить позов задовольнити.

У судове засідання позивач не з’явився, хоча про час та місце його був повідомлений належним чином. Попередньо подав суду заяву про слухання справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю, щодо заочного вирішення справи не заперечує.

  Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки.

Відповідно до вимог ст. 224 ЦПУ України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що згідно розписки від 22.06.2012 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10000 гривень, які зобов’язувався повернути у строк до 01.08.2012 року.

Згідно розписки від 01.07.2012 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5700 гривень, які зобов’язувався повернути у строк до 01.07.2012 року.

Згідно розписки від 23.08.2012 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 16500 гривень, які зобов’язувався повернути у строк до 16.11.2012 року.

Оригінали розписок містяться в матеріалах цивільної справи за №607/20760/14ц .

У встановлений строк боржник коштів не повернув.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

В силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з вимогами ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За положеннями ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до вимог ст.1046,1049 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики), що були передані йому у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики може бути представлена розписка позичальника.

За нормами ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

• Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Факт одержання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником у момент передачі суми позики.

Встановлено, що ні у встановлений строк, ні по даний час відповідач боргу не повернув.

Таким чином, діями відповідача порушено права позивача, які підлягають захисту, шляхом стягнення із відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 32200грн.

     Згідно із вимогами ст.ст.625, 1050 ЦК України якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до вимог ст.625 цього Кодексу, а саме, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Встановлено, що борг позивачу не повернуто, а тому позивач має право на стягнення сум передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме, на три проценти річних від простроченої суми, як відповідальність за невиконання грошового зобов’язання та витрат  пов’язаних з інфляцією.

На підставі вимог ст. 625 ЦК розмір трьох % річних складає 2150,75 грн. за період з 01.07.2012 року по 10.12.2014 року, виходячи із наступного розрахунку:

станом на 01.07.2012 року заборгованість становить 5700 грн.*3%/100/365 днів*31 день складає =14,52 грн. за період з 01.07.2012 по 31.07.2012 року;

станом на 01.08.2012 року заборгованість складає 5700+10 000=15 700грн.*3%/100/365*107 днів=138,07 грн. за період з 01.08.2012 по 15.11.2012 року;

станом на 16.11.2012 року заборгованість становить 10 000+5700+16500=32200грн.*3%/100/365*755днів=1998,16 грн. за період з 16.11.2012 року по 10.12.2014 року;

Індекс інфляції за весь час прострочення з 01.12.2012 по 31.11.2014 року складає 1,221 ( за грудень 2012 року – 100,2/100; за 2013 рік – 100,5/100, за 11 місяці 2014 року – 100,2/100 х 100,6/100 х 102,2/100 *103,3/100 *103,8/100 *101,0/100*100,4/100*100,8/100,8*102,9/100*102,4/100*101,9/100), а тому сума інфляційних втрат за період з 01 грудня 2012 року по 31.11. 2014 року відповідно становитиме 7116 грн. 20 коп., виходячи із наступного розрахунку – 32200,00 х 1.221 -32200 грн.

     Суд не приймає до уваги наданий позивачем розрахунок індексу інфляції та трьох процентів річних, як такий що не відповідає вимоги закону та рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі Верховного Суду України за №62-97 від 03.04.1997 року.

     Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов’язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов’язання, оскільки  відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

     Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

     Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

     За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня  на відповідну суму, а позовна  давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

     Оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 01.07.2012 року, а до суду він звернувся лише – 15 грудня 2014 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред’явлення позову, тобто з 15 грудня 2013 року.

Як вбачається із змісту позовних вимог та наведеного позивачем розрахунку, останній просить стягнути пеню з період з 16 грудня 2012 року по 14 травня 2013 року. У той час , коли позов предявлено до суду лише 15.12.2014 року

Враховуючи заявлені вимоги та положення ст.258 ЦК, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення пені за період з 16.12.2012 року по 14.05.2013 року не підлягають до задоволення, оскільки вимоги про стягнення суми пені за період з 16.12.2012 року по 14.05.2013 року, який перевищує один рік до дня пред’явлення позову, суперечить вимогам закону.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення із відповідача на користь позивача основної суми боргу у розмірі 32200 грн., трьох процентів річних у розмірі 2150,75 грн. за період з 01.07.2012 року по 10.12.2014 року та інфляційних втрат за період з 01 грудня 2012 року по 31.11.2014 року у розмірі 7116 грн. 20 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 212, 224-226, 228, 232, 233, 294 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.526, 530, 549,551, 623, 625, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, пені, індексу інфляції та трьох процентів річних задовольнити частково.

     Стягнути з ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 32200 грн., три проценти річних у розмірі 2150,75 грн. за період з 01.07.2012 року по 10.12.2014 року та інфляційні втрати за період з 01 грудня 2012 року по 31.11.2014 року у розмірі 7116 грн. 20 коп., а всього на загальну суму 41 466,95 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити

  Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 414 грн. 67 коп. судового збору .

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення суду може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку лише у разі залишення судом, який його ухвалив, без задоволення заяви відповідача про перегляд заочного рішення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 

Головуючий суддяІ. М. Черніцька