Податок на доходи військовослужбовців став майже такою самою гострою темою програм і дискусій у ЗМІ та соціальних мережах, як і розмір їхнього грошового забезпечення. Щоправда, питання цього податку перевело напрям дискусії з Центру на громади, — ті начебто не допомагають чи недостатньо допомагають ЗСУ.

Треба віддати належне посадовцям, які мають реальні цифри й не беруть участі в публічних дискусіях. Адже ті, хто знає бюджетне законодавство й має конкретні цифри, обґрунтувати вилучення податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) з місцевих бюджетів не зможуть.

Так, Мінфін видав роз’яснення від 15.06.2023 року №05130-14-5/16317, яким придбання допомоги для підрозділів Об’єднаних сил ЗСУ з місцевих бюджетів називає незаконним. Та й Державна аудиторська служба України дає негативні висновки щодо використання коштів громад на оборону. Хоча тільки зараз зареєстровано законопроєкти №9559-д та 9560-1, які мають легалізувати витрати муніципалітетів на оборону й дати можливість без кримінальної відповідальності допомагати військовим.

Чому допомогу громад силам оборони необхідно легалізувати й для чого в громади мають і надалі надходити 64% ПДФО, включаючи податок з грошового забезпечення військовослужбовців, обґрунтуємо цифрами і законом.

Асоціація міст України отримала докладні дані від 754 громад із 1470, — вибірка понад 50%, яка включає всі обласні центри, що перебувають зараз під контролем України.

Військовий ПДФО цих громад за фактом 2022 року і планом 2023-го сумарно становитиме 116,72 млрд грн (за даними офіційного державного порталу Open budget по всіх громадах, сумарний обсяг військового ПДФО за 2022–2023 роки становитиме 128 млрд грн).

При цьому міста, села і селища за цей період долучилися до наближення Перемоги України через допомогу Об’єднаним силам ЗСУ, безпосередньо виділивши тільки станом на зараз 28,7 млрд грн, у тому числі перерахували пряму фінансову допомогу в розмірі 14,8 млрд, купили обладнання і техніки на 7,04 млрд, вклали кошти сільських, селищних, міських бюджетів у купівлю військових ОВДП на 6,15 млрд, виділили на облаштування військових ліній захисту 0,71 млрд грн.

Це кошти, перераховані органами місцевого самоврядування без оновленого для цього законодавства, всупереч правоохоронцям, які за всіма випадками відкривають провадження за нецільове використання коштів.

Крім цього, через воєнні дії, для безпеки жителів, на створення й ремонт укриттів витрачено 8,99 млрд грн, на терміновий ремонт зруйнованих обстрілами інфраструктурних об’єктів — 10,76 млрд, на забезпечення проживання внутрішньо переміщених осіб — 3,83 млрд грн. Тож сумарно витрати з бюджетів громад, пов’язані з безпекою та обороною, становлять 52,28 млрд грн. І це лише прямі перерахування з місцевих бюджетів, без знайдених благодійних, спонсорських і донорських коштів на паливо, дрова, запчастини й дрони.

До речі, за даними Мінекономіки, органи місцевого самоврядування купили дронів тільки через Prozorro більш як на 1 млрд грн.

Отже, перший висновок

Муніципалітети навіть без законодавчого забезпечення, всупереч позиції контролерів і правоохоронців, уже перерахували на безпеку та оборону понад 45% від військового ПДФО, отриманого до місцевих бюджетів.

Усі ці видатки прозорі, із запитами військових та їхніми підтвердженнями. Вони під постійним контролем низки державних органів, їх може знайти кожен журналіст чи активний член громади. І вони проходять постійний контроль казначейства ще до проплати.

А де ж кошти іншої частини ПДФО, який зараховується до державного бюджету?

Як відомо, бюджети всіх громад, крім Києва, отримують 64% ПДФО і за кожну гривню звітують на всіх етапах.

Де 36% ПДФО громадян з усієї України, крім Києва? І де 60% ПДФО, сплаченого жителями Києва?

На жаль, навіть тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України не дають відповіді на ці запитання, бо державні кошти на оборону — то таємниця. І це правильно.

Однак з’являються підстави для другого висновку.

Другий висновок

Кошти сіл, селищ і міст значно відкритіші для контролю як громадян, так і контролюючих підрозділів, а отже, менш корупційні.

Коли на оборону Україна може давати лише кошти з власних податків, а їх тільки 31 копійка з гривні, то спрямовувати ресурси необхідно через ті органи, де найбільші прозорість і звітність, а це органи місцевого самоврядування.

Є, щоправда, й витрати, яких муніципалітети окремо не обліковують, але здійснюють.

Це лікування поранених, особливо в прифронтових громадах, де спеціалізовані лікарні є тільки в обласних центрах і де цифр ніхто не надасть.

Це поточна допомога військовослужбовцям, які переїжджають чи розквартировані в громадах.

Це реабілітація ветеранів, їхня соціалізація й повернення до життя.

Це родини військових, які живуть душею на фронті, а фізично потребують садочка, школи, роботи, допомоги…

Для прикладу, постановою від 01.06.2023 року №547 уряд установив безкоштовне харчування 1 мільйона 640 тисяч дітей, постраждалих унаслідок воєнних дій, але звично не виділив на це 28,7 млрд грн, які будуть забезпечені з місцевих бюджетів протягом двох років.

Чи перестануть громади робити все це без військового ПДФО? Звичайно, ні!

Чи робитиме це держава, забравши від людей їхній податок? На жаль, ні.

Тому третій висновок

ПДФО це не цільовий внесок, це податок з фізичної особи на забезпечення необхідних їй послуг від влади.

Військовослужбовці, правоохоронці, захисники від надзвичайних ситуацій захищають нас своїми життями, але не перестають бути людьми.

Усі люди, навіть найсильніші, мають бути впевнені, що їхні родини захищені та отримують необхідні послуги й допомогу. ПДФО з утримання військовослужбовців має забезпечувати належні умови життя їхнім рідним, батькам і дітям. Тил військовим повинні забезпечити влада, місцеве самоврядування.

І муніципалітети роблять усе, аби жителі отримували всі необхідні послуги. Навіть якщо це зобов’язання держави й вона їх не фінансує.

За 2022–2023 роки на забезпечення делегованих повноважень органи місцевого самоврядування 754 громад, без компенсації з державного бюджету, витратили 27,2 млрд грн, у тому числі на оплату праці медичних працівників — 5,23 млрд, на погашення дефіциту освітньої субвенції — 4,51 млрд, на пільгові перевезення — 9,59 млрд, на утримання ПТУ — 7,87 млрд грн.

Окремо органи місцевого самоврядування витратили 62,4 млрд грн власних ресурсів на підтримку підприємств критичної інфраструктури та стримування тарифів на тепло і воду для громадян. Якби не військовий ПДФО, зими могли не пройти, адже громади профінансували збереження підприємств тепло- і водопостачання та готують їх зараз до нового опалювального сезону.

Висновок четвертий

Держава не виконує перед громадянами своїх зобов’язань, визначених законами. Це робить місцеве самоврядування з коштів, які надходять з податків. Вилучення коштів із бюджетів громад не передбачає з боку держави визначення якихось джерел для фінансування передбачених законом витрат, отже, призведе до колапсу життєво необхідних систем надання послуг жителям усіх територій.

Ба більше, держава законом №3050-ІХ від 11.04.2023 року вилучила за минулий 2022 рік у деокупованих і розташованих у зоні бойових дій громад кошти в розмірі 13,26 млрд грн.

Прямі витрати на безпеку та оборону, витрати через воєнну агресію, оплачені з місцевих бюджетів делеговані повноваження та стримування тарифів, а також залишки коштів на рахунках 754 громад станом на 31.12.2022 року становлять разом уже сьогодні 207,66 млрд грн. Хоча військового ПДФО за два роки заплановано 116,72 млрд грн.

 

Залишки на рахунках громад станом на 31.12.2022 року становили 65,78 млрд грн. Це кошти, які були отримані від податків (у тому числі й від військового ПДФО), але яких не використали через відсутність можливості спрямовувати кошти на оборону (чекаємо прийняття законопроєктів №9559-д та 9560-1) і через обмеження у використанні коштів, запроваджені постановою КМУ №590 з 24 лютого 2022 року. Жодна платіжка від місцевого самоврядування з початку повномасштабного вторгнення не пройшла без попереднього контролю Держказначейства!

Кошти були, через невикористання залишились у держави, покрили дефіцит державного рахунку, «згоріли».

Саме так може «згоріти», «згорнутися», «схлопнутися» і військовий ПДФО, якщо буде вилучений із місцевих бюджетів.

Адже податок цей фактично сплачують не військовослужбовці, а державний бюджет відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.

Якби військовий ПДФО не надходив до бюджетів громад у 2022–2023 роках, ніхто не знав би про використання цих коштів, як не знає ніхто про решту ПДФО з утримання військовослужбовців. А це 116,72 млрд грн, які в повному обсязі спрямовані муніципалітетами на допомогу силам безпеки та оборони і на забезпечення послугами родин військовослужбовців.

Висновок п’ятий

Вилучення військового ПДФО ослабить громади, позбавить їх можливості допомагати силам оборони та надавати якісні послуги жителям, але жодних плюсів для Об’єднаних сил Збройних сил України не створить, бо кошти розчиняться в держбюджеті, як і 36% (60% з Києва) нинішнього ПДФО, яким розпоряджається Мінфін.

Коли Мінфін пише, що військовий ПДФО збільшилося після 24 лютого 2022-го, то не зазначає, що з того дня кількість воїнів зросла на 700 тисяч за рахунок цивільних. Усі, хто зараз сплачує військовий ПДФО, до мобілізації сплачували в громади ПДФО із зарплат учителів, продавців, робітників, службовців, податок на нерухомість, єдиний податок від підприємницької діяльності. Сьогодні цих податків немає, але є люди. Людей в Україні, на жаль, більше не стало, вони тимчасово змінили спеціальність, узявши до рук зброю для захисту України. І вони повернуться після нашої Перемоги з війни в громади, які сьогодні допомагають своїм захисникам усім, чим можуть, і абсолютно відкрито.

Перш ніж робити загальний висновок, подивимося збитки 754 громад від дій агресора у розмірі 815,61 млрд грн і допомогу, отриману муніципалітетами з державного бюджету, у сумі 6,83 млрд грн для відбудови цих об’єктів.

 

Чи достатньо в держави коштів? Ні.

Чи стане їх більше, якщо заберуть військовий ПДФО у місцевого самоврядування? Ні.

Потрібно допомагати тим, хто працює, хто фінансує оборону й захист із першого дня війни, у кого 64% ПДФО використовуються прозоро, — робити все, щоб коштів для сил безпеки та оборони і місцевого самоврядування ставало більше.

Джерело

«Існує три види брехні: брехня, нахабна брехня й статистика», – вираз Прем’єр-міністра Великої Британії Бенджаміна Дізраелі став актуальним під час підготовки Держбюджету на 2024 рік.

Мінфін листом від 16.08.2023 повідомив на всю країну, що з 2024 року в місцеві бюджети буде зараховуватись 60% ПДФО замість 64%, як це було раніше.

А 28.08.2023 звернувся в регіони за інформацією про використання тих 4%, які вже вирішив забрати. Хоча причиною вилучення доходів у громад Мінфін озвучив керівництву держави та народним депутатам від монобільшості, що муніципалітети неефективно використали додаткові 4% ПДФО.

Що ж це за 4%?

30 вересня 2021 році центральна влада під патронатом Президента України уклала з органами місцевого самоврядування Меморандум, за яким муніципалітети зобов’язались стримати тарифи на тепло, а центральна влада пообіцяла надати додаткові фінансові ресурси, зокрема 4% ПДФО.

Після заяви Мінфіну про бажання вилучити 4% ПДФО з бюджетів громад у 2024 Асоціація міст України вже 24.08.2023 надала відповідні розрахунки Парламенту, Уряду, Офісу Президента України, що 4% ПДФО недостатньо покриває потребу громад для стримування тарифів на тепло.

І тут Мінфін зрозумів, що розрахунків своєї позиції немає та листом від 28.08.2023 звернувся до регіонів з проханням терміново надати інформацію про використання додаткових 4% ПДФО.

Тобто, оголошуючи параметри місцевих бюджетів на 2024 рік без 4% ПДФО, Мінфін взагалі не володів інформацією і статистику для вищого керівництва держави та народних депутатів брав «зі стелі».

Сьогодні громади говорять про тиск з центру на місцевих начфінів, щоб ті «намалювали» дані про те, що грошей Мінфін дав більше, ніж витратили на тепло в 2022 році.

Але питання не тільки про це.

Маніпуляції Мінфіну з 4% ПДФО є приводом для Президента, Прем’єр-міністра та народних депутатів України поставити питання:

Обіцянка збільшити фінансування ЗСУ за рахунок вилучення «військового» ПДФО у громад – теж нахабна брехня?

Джерело

«Вічна» історія з прийняттям в Україні закону про агломерації, схоже, добігає кінця. Після декількох невдалих спроб в минулі роки розгляду парламентських законопроектів у Верховній Раді, сьогодні до розробки концептуальних підходів до створення агломерацій долучилося саме місцеве самоврядування, зокрема з використанням досвіду громад Київщини та Львівщини.

22 вересня у Львові, в ході IX Всеукраїнського Форуму місцевого самоврядування, за підтримки та модерації Ради Європи відбулася публічна дискусія про роль агломерацій в умовах війни і повоєнної відбудови. Під час заходу була презентована концепція законопроекту про агломерації, яку розробляє Асоціація міст України.
Учасники і учасниці дискусії – від Парламенту, Уряду, місцевого самоврядування та експерти – пояснювали, чому агломерація потрібна і громадам, і державі, а також чому саме зараз презентовані у концепції підходи мають шанс стати нарешті законом.

«Агломерація – це особлива форма співробітництва територіальних громад (міських, селищних, сільських), які розташовані в зоні впливу центру агломерації»

Визначення, презентоване в концепції законопроекту

Чому тема агломерацій «не злетіла» раніше, але зараз має шанс на успіх

В 2001 році навколо Ірпеня на Київщині, а у 2003 – навколо Дрогобича на Львівщині, а також пізніше навколо інших міст вже намагалися створити щось на зразок агломерацій, але безуспішно. В ході децентралізації і об’єднання громад, у 2016-2019 роках, народні депутати тричі подавали законопроекти, які в той чи інший спосіб пропонували юридично зафіксувати агломерації в українському законодавстві. Але ці проекти в парламентську залу так і не потрапили.

На думку заступника Міністра розвитку громад України В’ячеслава Негоди, цьому є пояснення – спочатку треба було створити систему спроможних територіальних громад і дати їм час попрацювати в нових умовах, відчути, які можливості в них є, що вони можуть вирішити самотужки з ширшими повноваженнями і більшими ресурсами, а що – ні.

«Ми зробили це і зараз бачимо сильних муніципальних лідерів, які успішно вирішують більшість питань у своїх громадах. Але і ми, і самі голови громад розуміють, що неможливо самотужки вирішити спільні для певної великої території проблеми, особливо – навколо великих міст. Тут треба використовувати потенціал декількох громад і мати чіткі правила для такої співпраці», – сказав В’ячеслав Негода.

Любомир Зубач , народний депутат України VIII скликання, заступник Львівського міського голови і автор однієї з попередніх версій законопроекту про агломерації, вважає, що до реформи адміністративно-територіального устрою у врегулювання стосунків між великими містами і сусідніми громадами вкладали зовсім інші смисли.

«Сьогодні – інший історичний момент й інші пріоритети. Для громад – це спільна повоєнна відбудова і вирішення проблем, які давно накопичувалися. Для держави – це нові точки зростання економіки. Під час відновлення України найпотужніші економічні хаби будуть саме в агломераціях, бо тут є кадри, є ресурси, є комунікації та інші передумови», – вважає Любомир Зубач.

На думку Оксани Продан, народної депутатки України VII та VIII скликань, радниці голови Асоціації міст України з муніципальних питань, війна показала, наскільки для громад важлива співпраця і взаємодопомога.

«Київ зараз допомагає сусіднім громадам – Бучі, Ірпеню, Гостомелю, Бородянці та іншим, які захистили його від вторгнення, віддавши за це велику ціну. Ми говоримо про майбутні агломерації як про «сім’ї» рівних громад, котрі одна одну підсилюють, не втрачаючи своєї незалежності. Принаймні на досвіді Київської агломерації ми бачимо, що громади зрозуміли важливість більш широкої співпраці, вони готові сідати за стіл і вирішувати проблеми спільно», – зазначила Оксана Продан.

Віталій Безгін, народний депутат України ІХ скликання, голова підкомітету Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, вважає, що агломерації в Україні вже де-факто існують, і у цей важкий час громади демонструють, що можуть допомагати і навіть необхідні одне одному.

«Ми бачимо, як зараз громади співпрацюють заради відновлення територій після окупації. І ця співпраця могла б бути ще ефективнішою в рамках агломерації. Потрібне законодавче підґрунтя і практика її застосування, як мінімум – навколо Києва і Львова. А далі її підхоплять й інші громади. Сподіваюся, що в листопаді ми презентуємо і зареєструємо у Верховній Раді відповідний законопроект», – сказав Віталій Безгін.

Також учасниці і учасники дискусії зійшлися на думці, що шансів бути прийнятим майбутньому законопроекту додає й те, що Асоціація міст проводитиме консультації з органами місцевого самоврядування щодо концепції та тексту законопроекту, використанням досвіду Київської агломерації, яка працює з 2019 року у статусі асоціації, та ініціатив з розвитку Львівської агломерації. А ще його авторський колектив буде керуватись рекомендаціями Ради Європи, наданими до двох попередніх редакцій законопроекту у 2017 та 2020 роках.

Що буде в законопроекті?

Презентуючи концепцію майбутнього законопроекту про агломерації, Оксана Продан розставила основні акценти:

«Наше завдання зробити так, щоб кожна громада залишилася вільною в агломерації, щоб великий населений пункт не «підім’яв» під себе сусідні громади. Громади мають залишатися рівними, вирішуючи спільні питання за чіткими умовами взаємодії».

Така позиція відповідає очікуванням населенню громад, які потенційно могли б увійти до складу агломерацій. Так соціологічні дослідження, проведені на замовлення Ради Європи в громадах, майбутніх можливих членах Львівської та Київської агломерації, показують, що біля 80% їх мешканців підтримують співпрацю з центрами агломерацій, але більшість за те, щоб така співпраця відбувалась за умови збереження громадами їхньої незалежності.

Також Оксана Продан наголосила, що агломерація – це не нова адміністративно-територіальна одиниця. Це форма співпраці рівних у своїх правах громад, яка дає їм змогу отримати нові можливості для реалізації окремих повноважень місцевого самоврядування, в тому числі тих, які зараз виконуються на районному та обласному рівні.

У законопроекті міститиметься перелік обов’язкових напрямків співпраці громад в агломерації. При цьому громади самостійно зможуть розширювати цей список, якщо бачитимуть таку потребу.

Агломерації матимуть нерозривні території, на яких діятимуть відповідальні та підзвітні органи управління, не пов’язані з системою місцевого самоврядування. До цих органів входитимуть представники кожної громади у визначених законом пропорціях.

Фінансуватиметься діяльність агломерації з бюджетів громад, державного бюджету, а також за рахунок міжнародної технічної та фінансової допомоги.

Також законопроект міститиме процедури створення та припинення агломерації, процедури звітування органів управління, їхні повноваження.

Презентовані концептуальні підходи до створення і діяльності в Україні агломерацій декілька разів обговорювалися спеціально створеною експертною групою, а також були надіслані органам місцевого самоврядування для внесення пропозицій. На Форумі у Львові концепція була вперше представлена публічно, і цей день, на думку модератора обговорення, консультанта Програми Ради Європи «Децентралізація і реформа публічної адміністрації в Україні» Мирослава Кошелюка, може стати історичним для створення в Україні агломерацій, якщо справа дійде до прийняття закону.

Про стимули: що громади виграють від співпраці

У концепції передбачається, що держава створюватиме стимули для агломерацій у вигляді фінансування стратегічних проектів розвитку, надання субвенції на розвиток інфраструктури, делегування і фінансування додаткових повноважень, залучення агломерацій до формування та виконання державних замовлень.

Пустомитівський міський голова Олег Серняк (Львівська область) в ході дискусії відзначив важливість майбутнього законопроекту і закликав колег сприймати агломерацію як можливість для розвитку, від чого виграють всі – і більші, і менші громади. При цьому він вважає, що державні стимули мають бути ще більш вагомими – можна, наприклад, не вилучати реверсну дотацію у громад агломерації, або збільшити для них ПДФО…

«У нас є досвід співробітництва. Але нам знадобився рік, щоб пояснити сусіднім громадам, навіщо це їм. Ніхто ні в кого ніяких повноважень не забирав, потрібно було лише долучитися до спільної справи. Але і це було непросто. З агломераціями буде ще важче, але говорити і рухатися в цьому напрямку потрібно. І, маючи державні стимули, допомогти колегам знайти нові сенси в створенні агломерації буле легше», – вважає Олег Серняк.

Цю думку також підтримав Любомир Зубач.

«Громади будуть більш зацікавлені у створенні агломерацій, якщо від держави будуть певні бонуси. У якості такого бонусу ми пропонували, зокрема, залишати реверс у агломерації», – сказав він.

У свою чергу, Степан Куйбіда, директор департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації, зазначив, що гроші і фінансова підтримка для громад важливі, але думати варто не лише про це.

«Громади мають зрозуміти, що зі Львовом можна не лише скинутися грошима і реалізувати якийсь проект. Важливіше те, що вони можуть отримати від міста менеджмент, якого подекуди дуже бракує. За роки децентралізації громади вже навчилися класно реалізовувати мікропроекти. На місцях вже зрозуміли також, що таке міжмуніципальне співробітництво, яке допомагає втілювати ще якісніші проекти. Але сьогодні потрібно більше – нові економічні моделі. І саме агломерація, як інноваційний підхід до управління великими територіями, – це шанс підійти до менеджменту по-новому, мислити масштабно. А для цього потрібні відповідні фахівці», – вважає Степан Куйбіда.

В цьому контексті модератор заходу Мирослав Кошелюк нагадав, що наприкінці минулого року під час одного з обговорень перспектив розвитку Львівської агломерації, Львівська обласна адміністрація взяла на себе разом з Радою Європи роль фасилітаторів діалогу між громадами – потенційними членами агломерації. І сьогодні на цій платформі вже піднімається питання про розробку стратегії розвитку агломерації – і це буде перший подібний документ в Україні.

Рівень важливості агломерації – десять з десяти, але не одразу

Під час дискусії модератор попросив оцінити за десятибальною шкалою важливість теми створення агломерацій для майбутньої відбудови України.

Учасники і учасниці обговорення зійшлися на думці, що об’єктивну оцінку створенню агломерацій в Україні можна буде поставити через 5-10 років, після того як ця форма співпраці громад буде закріплена в законодавстві. І оцінка точно буде високою.

Зокрема, В’ячеслав Негода зазначив, що якби в 2014 році на початку децентралізації її необхідність оцінювали, відштовхуючись від опитувань жителів громад, то оцінка була б приблизно три з десяти. Але вже зараз жителі громад ставлять реформі тверду вісімку. На його думку, так буде і з агломерацією, яку з часом точно оцінять на десять.

Оцінюючи необхідність агломерації, Пустомитівський міський голова Олег Серняк сказав:

«Коли ми говоримо про агломерацію, потрібно згадати, що лише об’єднавшись ми сильніші і можемо давати відсіч ворогу. Аналізуючи будь-яке поняття, треба поставити запитання, чи об’єднує воно нас, чи робить сильнішими. Якщо розглядати агломерацію як новий потужний засіб співробітництва, взаємодопомоги, вирішення проблем спільними зусиллями, то це однозначно та річ, яка потрібна Україні. Щодо оцінки користі від створення агломерації, то, мабуть, зараз не той час, щоб братися за справу, якій можна поставити менше 10 балів. Якщо ми розуміємо, що це потрібна річ, яка принесе успіх державі, громадам, людям, то потрібно ставити перед собою максимальну мету і намагатися її досягти».

Учасники і учасниці дійшли спільного висновку, що агломерації необхідні і громадам, і державі, що закріплення цієї форми співпраці в українському законодавстві створить додаткові можливості для розвитку територій і економіки України. Повномасштабне вторгнення змусило всіх діяти більш рішуче, відкинути політичні амбіції, зайві страхи і шукати способи ефективної співпраці на всіх рівнях задля відновлення інфраструктури, створення безпечного середовища, надання допомоги людям, котрі втратили житло… Тому сподіваємося, що у законопроекті, який планують презентувати в листопаді, інтереси місцевого самоврядування і держави зійдуться.

Джерело

Міністру екології

та природних ресурсів України

О.М. СЕМЕРАКУ

Шановний Остапе Михайловичу!

До мене, як до народного депутата України, надійшло звернення щодо стану фінансування національних природних парків та природних заповідників, підпорядкованих Міністерству екології та природних ресурсів України.

Керуючись статтею 16 Закону України «Про статус народного депутата України», прошу Вас надати інформацію щодо розмірів фінансування діяльності та відповідності наданого фінансування потребам національних природних парків та природних заповідників, підпорядкованих Міністерству екології та природних ресурсів України.

З повагою,

Народний депутат України                                                                Оксана ПРОДАН

ВІДПОВІДЬ МІНЕКОЛОГІЇ